Лукрецій: Славень Венері-Ладі

Лукрецій: Славень Венері-Ладі

Давньо-римська поезія

о родителько Енея, захоплення людей і богів, 

небесна Ладо, що під змінними знаками неба, 

море, що втримує кораблі і землі, 

що плодоносять, 

оживись, бо, завдяки тобі, кожний вид живих істот

зачинається і заходить у гості, раз народжений, до променів сонця:

тебе, богине, обминають вітри, хмари неба, 

а y твоє прибуття, з-під тебе земля плодюча м`ягшає, 

поширює квіти, до тебе всміхаються роздолля моря, 

і, розвеселіле небо сяє палаючим світлом.

насправді, щойно проявиться весняність дня, 

і, проявлена, міцнішає аура-родителька легіту

, 

перш за все, птахи повітряні тебе й твій прихід провіщають, 

розбуджені серцем твоєї міці.

отож, стада і отари стрибають по пасовиськах густих, 

і, пропливають звивисті ріки, 

охоплені красою, кожен йде за тобою із жагою, де тільки ти приєднуєшся його вести.

врешті, до морів і гір, і бурхливих рік, 

і листяні хатини птахів, і зеленіючі луги, 

у грудях всіх поглиблють любов солодку, 

чини отак, щоб із бажанням, вид за видом, поширювались види всі.

і, тому що тільки ти одна керуєш природою речей, 

ані без тебе- ясні береги світла, 

ніщо не зростає, ані не плодоносить, 

ні радісне, ані прекрасне, 

я хочу, аби ти була співпрацівницею, щоби писати вірші, 

які про природу речей я маю намір скласти

для нашого Меміадія, якого ти, богине, 

у кожнім разі бажала бачити, аби він вирізнявся кожною якістю, яка тільки можлива.

Про якого все більше підстав, о божественна, надавати вічної краси словам.

Вчини так, щоб тимчасом злісні дії варти, 

по морі і на землі, задрімали в спочинку.

Насправді, тільки ти одна можеш спокійним миром допомогти

смертним, бо грізні дії війни Марса-Ярила, володаря зброї, той, хто часто кидається на твоє лоно, поборений вічною раною кохання.

і, отак, дивлячись yвись, з ніжно-піднесеною шиєю, 

задовільняє жадібні погляди любові, 

стоячи з відкритим ротом перед тобoю, богине, 

і, з твого обличчя, не зринає подих його, що на ложі.

Ти, богине, з твоїм священним тілом - над ним, що возлягає на ложі, 

в обіймах, ніжно мовиш слова із своїх уст, 

пролий на римлян владу, о божественна, світлого миру.

Насправді, aні ми, у цю хвилю неспокою нашої батьківщини, 

не можемо жити із спокійною душею, 

ані- славетні потомки Меммія-

у таких випадках

, може бракувати загального добра.

Переклад з італійської і частково з латини- Івана Петришина

//www.poesialatina.it/_ns/Greek/tt2/Lucrezio/L1_0001-0043.html