Сумними кроками, о, місцяцю, ти сходиш в небі;
Як тихо, і з яким блідим лицем.
Яка така навіть у небесах потреба,
Щоб гострі стріли випробовувать стрільцем?
Звичайно, oті твої очі, знаючі кохання,
Можуть судити про любов, й ти муки люба відчуваєш;
Tа мліюча поваба, як це доводить споглядання,
Яку я відчуваю теж, мені про стан твій повідає.
Ну, і, заради дружби, о, місяцю, скажи мені,
Чи в небі шанують незрадливість у коханні,
чи також- розуміння?
Й красуні такі ж горді, так чи ні?
Чи там, вгорі, кохання їм властиве вміння,
І, все ж, кохані зневажають тих, котрі кохають?
І чи невдячність чесно`тою називають?
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Майстер тут справжній філософ - його "компас" з двох стрілок (серце і розум) - це як мудрість віків. "Сенс життя не в тривалості дороги, а в тому, чи була вона твоєю" - це треба на
у Вас