був тихим день, в повітрі, що тремтіло,
Зефір солодко-війно й м'яко грався,
дух ніжності, що легко відвертався
від променів гарячого Титана вміло;
коли моя сумна турбота, так несміло,
через незгоду безплідного довгобуття
в дворі князя, й даремних сподівань
марних надій, що відлітають в забуття,
як пустотіні, ранять мозок у чеканні,
які вперед майнули, щоб втамувати біль у безталанні,
вздовж берегів спокійних Темзи сріблоплину,
вздовж збитих берегів якого річка лине,
мальована квітучим розмаїттям,
і всі луги, обрамлені камінням діамантів,
що так підходять до стрічок дівчат суцвіття,
й вінчають голови їхніх закоханих галантів,
навпроти дня весілля, що коротко триває:
Тендітна Темзо, тихо пливи, поки свою я пісню доспіваю.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1202 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
