Ренат Хасипов ALTER EQO Мы ищем тонкости, не веря, что возможно
Величье с простотой в душе соединить.
Но жалко, мертвенно и грубо всё, что сложно,
А тонкая душа проста, как эта нить. ГИППИУС. В моей душе, где вновь живут обманы,
настал покой, загадочен и тих,
и снова мысль, впадая в океаны,
мне дарит новый грустно-серый стих.
Уже цветут невидимые розы
в моей груди, вдыхающей рассвет.
И впредь я в ней не чую больше слёзы,
холодных слёз там, в принципе, и нет. Опять вверяюсь царству вдохновенья,
смотря, как вновь, забыта и грустна,
в сетях ветвей забыла о спасеньи
большая рыба - полная луна.
Я вижу в ней таинственное сходство
с самим собой в отдельно взятый миг,
ведь у меня особое "уродство":
я в жизни - лишь скиталец меж людьми, что поутру увидев у заката
огонь крови рябиновой, вне слов
вновь огорчится, что ворота Ада
ему откроет грешная любовь.
И в чём же суть простого оптимизма?
В душе ль свободной, будто альбатрос,
что, не страшась опасных катаклизмов,
вдыхает запах новых белых роз? Но у меня особая дорога,
теперь не жди, не верь и не проси
ни у кого, пусть чёрта или Бога
увидишь дверь на жизненном пути.
Не сожалею. Мне ли звать удачу?
Я как простой скиталец вижу свет,
хотя порой мечтаю жить иначе,
живу ведь, как велел нам Магомет. Галина Верд Літературний переклад ALTER EQO Всі ми прагнемо тонкощів, проте віри не маємо,
Що можливо і велич з простотою в душі поєднати.
Жалюгідно, брутально ми життя ускладняємо,
А душа, наче нитка тонка, її просто нам треба пізнати.
Гиппіус Посеред царства вічної омани
Настане спокій у моїй душі,
І знов думки, що линуть в океани,
Мені несуть нові сумні вірші. І вкотре в грудях духом передсвітним
Троянди квітнуть, оком невидні,
Поділись десь і сліз потоки. Зникли,
Неначе не було їх взагалі. Я вкотре лину хвилями натхнення,
Дивлюсь, як знов, забутий та сумний,
Серед гілок очікує спасіння
Самотній мрійник - місяць чарівний. Я бачу дивну таємничу схожість
Між нами з ним в окремо взяту мить.
Адже у мене є своя "убогість":
Я тут лишень блукач поміж людьми. Що зранку бачить кров в огні на сході,
Червону, наче горобини плід,
Та журиться, коли пекельні сходи
Ведуть його в кохання грішний світ.
У чому ж суть такого оптимізму?
В душі свобідній, наче альбатрос,
Що не біжить всіляких катаклізмів,
Лише збирає сік духмяних рос? У мене особливий шлях, не легкий:
Ти не чекай, не вір та не благай
Ні в кого, байдуже, у чорта в пеклі
Чи в Бога ти знайдеш свій рідний край.
Нема жалю. Я не шукаю долі,
Немов простий бурлака бачу світ,
Та інколи я б змін волів. Дотолі
Живу, як наказав нам Магоміт. Серпень 2009 г.
| 
у Вас 
0
