Мамина вишиванка

Колись тобою вишиту сорочку

Ношу донині радо на плечах.

Вона, як вишня в нашому садочку,

Леліє вік в яскравих кольорах.

Вона узимку тіло зігріває,

А в спеку – в прохолоді береже,

Хоч полиняло полотно до краю

І стала пряжа тоншою уже.

Між пасовиськ одвічних і дібров,

Нарешті спину я в житті розпрямив, –

Свою сорочку одягнувши знов,

Прикрашену умілими руками.

Тверезий нині, в юності - п’янкий,

Родився, кажеш, я у ній та виріс

Для друзів непідхоже говірким,

Для тебе, мамо, аж занадто щирий…

Прошу тебе – не гнівайся, не сердься

І за прозріння пізнє не жури, –

Неначе кров, киплять навколо серця

Твоїх надій нитяні кольори.

Вони мені свідоцтва незабутні

Твоїх одвічних помислів і мрій

Про те, щоб йшов нескорено - могутній

Весь вік свій у сорочці осяйній.

Між пасовиськ одвічних і дібров,

На Україні спину я розпрямив, -

Сорочку милу одягнувши знов

Ту, що колись подарувала мама.

Тепер тверезий, в юності – п’янкий,

Я в ній родився отаким і виріс –

Для когось непідхоже говіркий,

Для тебе, рідна, споконвіку щирий…

04.08.12