Благання

                            Н. К...  

Твою прихильність, мабуть, я не кликав, -

Вона чомусь озвалася сама.

Осінній вітер був нам за музику

В пустелі днів холодних, як зима.

Стояли ми захмарені журбою

І смуток рясно сіявся до ніг.

Вінчалися ми душами з тобою

У сутінках невіданих доріг.

Ми віднедавна, тихо і поволі,

Заплутали в житті свої сліди,

Хоч не були коханцями ніколи,

А друзями лишалися завжди.

Від тебе я не маю таємниці

І не ховаю у душі надій.

Іду до тебе, наче до криниці,

Благаючи щоденно: - Не змілій!

Поки душа моя не охолола,

За радою до тебе буду йти.

Навчи мене і ласкою, і болем

Себе в жорстокім світі вберегти!