19 поштовхів

Через дев’ятнадцять поштовхів
Серце каже, що зупиниться,
Серце каже, що стомилося,
Час малий дає на роздуми.

Перший поштовх...
Я здригаюся.
До кінця не розуміючи,
Аж до другого бездіючи,
Все збагнути намагаюся.

Третій поштовх...
Жити хочеться.
Он четвертий наближається,
А мені вже смерть ввижається
І душа моя тріпочеться.

П’ятий поштовх...
Все згадалося:
І дитинство, і народження,
Випускний і нагородження,
Як жилося і кохалося.

Шостий поштовх,
Аж до сьомого:
Діти, школа, їх одруження,
Всі хвороби та одужання.
Вистача в житті вагомого.

Восьмий...
Рухаюсь до старості.
Пам’ятаю й посміхаюся,
Цим періодом пишаюся,
Всім бажаю стільки ж радості.

Дев’ять... Десять...
Руки трусяться.
Чи самі, чи серце бавиться
І зупинкою цікавиться
Та на зло мені вовтузиться?

Одинадцятий відлунює...
Сил не стало, слів не вистачить.
Вороги мене хай вибачать,
Друзі в пам’ять щось подумають.

До п’ятнадцяти темнішає
І тунель тепер ввижається.
Рай чи пекло наближається?
Розумію, не безгрішний я.

Я сто років жив, не каявся,
Та шукав своє призначення...
Вісімнадцять...
Посміхаюся...
Дев’ятнадцять...
До побачення...