Чи згадаєш мене, Раставице, Старесенька бабусю в хвилях-зморшках І
вічно-юна Струнка русалко з синіми очима?
Та де тобі про всіх гадати, Кого з долонь вмивала палко, Стараючись хоч
краплею попасти У саме серце. І попадала, І обертала вербами, Навік
задивленими в неї.
В моїй душі не відцвіта Той пагінець вербовий, Що починав любов до краю
рідного Від рідного села.
Зустрілися в одному серці дві Любові – Колишня і Нинішня.
- Ти божилося, що мене ніколи не забудеш, - мовила Колишня. - Любиш?
- Люблю, - схлипнуло серце.
- А як же я, - змахнувши довгими віями, підійшла Нинішня. – Кохаєш?
- Кохаю, - аж захлинулось Серце.
Любов Колишня глибоко засиніла очима і ступила з Серця. По її слідах зростали яскраві голубі Незабудки.
Любов Нинішня повногубо всміхнулася, розправила світлі кучерики. А
потім зручно вмостилася, згорнулася калачиком і спокійно заснула.
Серце боялось і стукати, аби її не потурбувати...
Моя душа живе тепер в пустелі, У хижі, випаленій дочорна. смугасті рядна стертих буднів стелить, Не в силах слово пісні простогнать. По головешках, спопелілім вуглі Ступає у ніколи і ніде... За нею мовчки, в підвечірку смуглім Тінь спогаду останнього бреде,
...Мене до цієї жінки вабило нестримно. Одного її погляду, слова було достатньо, щоб у мене починало тьмаритися в голові. Тож уникав її, коли міг. А як зрештою ноги самі до неї приводили - мусив робити над собою зусилля...
