СКОРО ВЖЕ, СКОРО!
*******
Знов хурделить снігами, сховалося сонце, Світ холодний, чужий зазирає в віконце, Завивають вітри, мов голодні вовчиська. Так бракує тепла. Ти далеко і... близько...
Йду холодним провулком, скуйовджені коси, У міжряддях - вузли, нерозплетені досі, І пульсує надривно у скронях - "Навіщо Ми чуття всі ховаєм між рим наших віршів?".
Озирнися довкола, поглянь в свою душу, Відшукай з поміж тлінного суть невмирущу - Ту, що морок світів розчинити зуміє, Чим у віршах поети окрилюють мрії.
Озирнися довкола, десь там, за межею Хтось так хоче зріднитись з твоєю душею, Наче Данко, він прагне розвіяти морок Світлом серця тендітного... Скоро вже, скоро...
Линь же, Мріє, з вітрами у синь піднебесну, Щоб дощами надії пролитись навесну, Прорости Пагінцем, хоч маленьким - та дужим, Що примусить серця наші битися дужче!
Ну а зараз - хурделить снігами-жалями, Поміж нами розлука і... Мрія між нами. Ти поглянь - щось видніє на обрії близько, Може, нашого щастя омріяна пристань?...
|