СТАРА ВЕРБА

Стара верба, якраз навпроти хати,

Гілки покручені і стовбур не стійкий,

Колись могла зі мною розмовляти,

Тепер мовчить у старості своїй.

Та слухати усе ж не перестала ,

До неї ,як й раніше ,жаль несу

І пригорнуся . Як зАвжди привітала,

Водила листям ніжно по лицю.

О, вербочко! І я вже похилилась.

Не та вже я. Посивіла коса.

А молодісь в літах десь утопилась ,

В лататті заховалася краса!

Скажи мені, чому в душі жевріє

Отой вогонь , що піднімає кров.

І та любов -то палить, а то гріє,

Коли я з ним, то молодію знов!

Верба мовчала! Вітер листям грався.

Він не ламав, лиш гілля цілував.

Без слів я все нарешті зрозуміла,

Не зникне те, що Бог в одне з`єднав!