Байка "Муха і бджола"

Раз Муха кепкувала над Бджолою,

Сміялась на увесь свій хоботок:

– Я дуже, сестро, вражена тобою,

Дурна ти, як прибитий колосок.

Від рання до смеркання у польоті:

Шугаєш поміж стебел і квіток,

Без свята й вихідного на роботі,

Гребеш нектар, вишкрябуєш пилок.

І що є сил в свою тягаєш буду

Та мостиш стільники до холодів,

А заздрісні та злі невдячні люди

Присвоюють плоди твоїх трудів.

От я не надриваюсь, не працюю,

Не гну спини і жил своїх не рву,

Де хочу – там літаю і гарцюю:

У власне задоволення живу.

Захочу їсти – ситуацій море,

Завжди знайду, що кинути у рот:

Поцуплю щось у кухні чи коморі,

Впаду у кашу, суп чи бутерброд.

Життя моє – небесна диво-манна,

Солодкий мед, суцільний жирний плюс:

І я завжди весела, сита, п’яна –

І не тужу, не плачу, не журюсь.

Дивлюся на цю збочену країну:

На пасіці жирує імбецил,

А в хаті над Дніпром кагал мушиний

Кепкує з сорока мільйонів бджіл.

© Гнат Голка