Невже я народилася для болю, що іншим додає тривог? (акровірш)

Невже прокляття я якесь несу –

Енергію коханням  уплітаю,

Вкладаючи усі свої думки

Життя чуже нещадно краю?..

Екзамен доля вічно додає,

Якого суті і сама не знаю,

Напевно, гріх послали Небеса, 

Адам та  Єва що тоді у Раю…

Розумне серце  все спокою не дає,

Оману кожну відчуває сповна

Душа кричить і стогоном стає,

И догоряє наче нитка  кровна…

Любов даю без заздрості сміливо,

Атакам долі підставляючи  плеча

Сама боротимусь завзято і уміло…

Як паросток, що проростає з дна.

До сонця, до небес, до Бога,

Людиною прийшла в оце життя

Якою б не була моя дорога…

Боротимусь за себе і людей

Опікою своєю щохвилини,

Любов’ю чи коханням вбережу,

Юпітер й Сонце додавали б сили,

Щастило щоб усім і кожну мить,

Окови грішні розірвавши й пута,

Йорданською водою окроплюсь

І віки вічні не залишусь призабута…

Написане що в серці  не затреш,

Широку душу не розтопчеш сміло

И воскресатиму я знову раз у раз

Молитвою і кожним добрим ділом…

До неба підніматиму серця,

Окрилю,  вбережу і заспокою

До Господа, мабуть, піде душа,

А може  в пекло буде кинута тобою…

Єдиний вихід віднайду в собі –

Тривоги відкидатиму і горе

Рай з пеклом об’єднаю в боротьбі

И не тонутиму в життєвім морі,   

Впиваючись коханням  на путі,

Окрилю знову в кожнім слові

Господню Волю й промисли її…