Маріонетки

Ні шагу вперед, ні шагу назад,
Зробити не можуть люди!
«До чого ж тоді довів листопад»?-
Ви мовчки підставите груди!

Навіщо життя було нам дане?
Для того, щоб мовчки прожити?
О ні, мій жорстокий і любий пане!
Для того, щоб точно не нити!

Вже скільки років ми граємо в гру?
Вже скільки стоїм на колінах?
Напевно, я краще за волю помру,
Ніж залишу країну в руїнах!

Мій друже, достатньо тремтіти, боятись
Та мріяти про кращі роки.
Ми перестали гаранту вклонятись,
Який зруйнував конституційні рядки!

І там вже немає ніяких законів,
Не відшукати там правоти.
Там стільки поганських канонів,
Що краще з глузду зійти!

Невже ми так легко здамося?
Невже порядку не наведем?
Ні, мені лиш на мить здалось,
Ми вистоїм, ми не впадем!

Бо українці не ляльки бездушні,
Не маріонетки, що у кровавих руках,
Робили би вчинки безглуздо – тетушні,
Ми люди, які не мають страху в очах!