СТАРИЙ ГОРІХ
Ввійду всім подихом в осінній запах трав,
В гіркий настій горіхового листя,
Що із росою біль-печаль свою змішав,
Бо жовтень-місяць йде з насидженого місця.
А може, в осінь пригадав старий горіх
Оті часи, коли дбайлива господиня,
Внучат маленьких виглядаючи з доріг,
Горіхи вправно очищала від лушпиння?
Плоди з-під дерева збирала у відро,
Знайшовши їх поміж пожовклими листками.
А потім, радо відділяючи ядро,
В своє дитинство поверталася думками.
Вервечка спогадів у давнішнє вела:
Мо’ їй згадалось, як хрещена у Святвечір
Жадані ласощі згортала зі стола,
І щедро сипала у пригорщі малечі?
Ото щасливими були колядники:
Гостинцем тішились і дякували Богу...
Сльозу змахнула: «Де поділися роки?»
І знову міряла замислено дорогу.
Вже третій рік не чув горіх, щоб на Різдво
Дитячий спів летів горобчиком під стріху.
Роса журбою покотилася: «Було...»
Стрічати зиму стало боязко горіху...
| 
та
у Вас 
0
