Всі муки й болі мимоволі Зазнав мій рід, моя земля. Ще до цих пір не охололи Вогнем обпечені поля. Назвіть куточок України, Де б не пролилась кров солдат? Немов стеблинка кураїни, Війна котилася стократ. Народ негордий міг померти Й піти незримо в небуття. Та рідні предки завжди вперто Тримались міцно за життя. Одвічна віра в світлу долю В козацьких душах не вмира. Хто посягнув на їхню волю - Вивчає нині дно Дніпра. Низький уклін моєму роду, Струмку могутньої ріки. Не йшли на смерть за нагороди У всі часи Кучеруки…
Ви просто молодці. І гарно, і щиро. І городість відчувається в словах. Так і повинно бути. А мої не воювали. Їх всіх до одного в Сибір вивезли ще в 1936 році. Одним словом "вороги народу". Землю дуже любили.....вміли обробляти її. Там половина і спочиває. Та я всеодно ними горжусь.
Приємно читати українців, гордих свого роду. Браво! А то більше чуєш ниття. І то страшно жаль як понищено нам самошану нашу, - ми ж козацькі славні діти!!!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
