Я встав з могили бо дістали…

Зі слів Кобзаря записав О.Козак
Поема

Прокинувся на тім світі,
Щоб встати з могили,
Спочивати нема сили,
Божий світ не милий…
Коли бачу я, як плаче народ України.
Прокинувся , і встав з могили
Де вже давненько спочивали, та й біса з ними,
Останки бреннії мої
Чому ж не спиться? Бо дістали
Самі собі все пересрали
Мов з глузду зїхали брати?
Я спочивав, аби Ви знали,
Що там, куди мене позвали,
Та стільки років не чіпали,
Мені було там не погано…
Затишно, світло, я к в гаю,
Бо знав народ живе в раю
І помилявся,я як бачу.
Я спочивав душею й тілом,
Бо все, що раньше наболіло
Здолав народ мій і зажив…
Щасливо, радісно, багато
В сімї єдиній,
Де був він рівний, як брат з братом
Чечену кумом був, грузину сватом
Хохол, москаль, слуга Аллаха -
Ми всі пішли від Мономаха
І нація була єдина
А головне була - Людина
Я бачив все
Душа раділа, що люди багатіють в праці
Та закортіло, комусь в сраці
Дістати з скрині шаровари
Та вишиванку зтлілу,та холяв дві пари
Сестру продати, обікрасти брата,
В криницю плюнути,
В угоду заморського ката
Зтравить народи.
І ось діждалися нагоди
Три п’яниці, пихаті морди
Затіяли на задниицю пригоду,
Буцім охотитись зібрались на природу
Самі ж похеривши свою породу
Засмажили свинюку для народу
Під Яворівських шелест,
Каркання Драчів
І Чорновіл замість бізона
Кричав, що парився на зоні
За Україну вільну, нову
І наш народ забув вже мову
- Москаль нас гнобив! –
В угоду їм кричали остолопи
Забули швидко, як лизали жопи,
Щоб із народу вибитись,
Над ним постати,
А при нагоді ще й пос..ти
На предків голови своїх…
І герб зварганили, і прапор ось
Та не пішло в них щось…
Зломать – зломали,
Границі хутко обкарнали,
А ось щоб будувати мали
Сердешнії забули, чи не знали…
Пока запасів ще хватало,
Горілку пили, та пісні волали,
Коли ж засіки оскуділи,
Рішили – вже й пора до діла –
Згадали, в кузні кадрів є ще тіло
Десь між цехами заблудило,
Ну й що, що мови рідної не знає
Зате, як кажуть, від сохи.
Він якийсь поет, чи лектор,
На трьох заводах був директор!
Це Вам не «цецки-пецки» - аргумент
Хай жиє другий президент!
А тим часом країна чахла,
І одним махом все розпродали за кордон
Все, що нажили, а нам, пардон…
Із відти імпортний гондон,
Щоб не плодились…
У селах хати покосились,
Народ неначе очманів,
Поля бур’яном заросли,
А він мовчав, німий і кволий,
То ж паном став,
Хоч зад у нього голий
Село спустіло…
Зосталися жінки і дітки
Бо голозадії пани
Сяк-так полатавши штани
Пішли у білий світ,
На заробітки…
Що ж президент наш недолугий?
Хоч в Україні він вже другий
Не знав сердешний, як і перший,
Що президентові робить.
Недовго думав – почав пить.
Заллє за комір,
На гітарі побринчить-
Таки на світі добре жить!
Він пити – пив, гулять - гуляв,
По світі Божому літав,
А між цим ділом,
Пів-країни розпродав,
А може вкрав…
Та що там вкрав,
Він просто брав:
Зятьку завод в карман поклав,
На чорний день,
Ну й ще собі щось там…
Та, як відомо,
Скільки ниточка не в’ється тихо,
Знайшов собі на дупу лихо.
Нардепи, хоча й самі злодюги,
Не винесли такої вже наруги:
Де ж бачено, аж тут не до забав,
Щоб більше них хтось гріб і рвав.
Зібралися у Раду й на починок
Відправили сердегу на спочинок…
І знов задача для громади -
Кого ж поставить, провели нараду:
спитаємо народ, зберемо Раду…
Та з-за морів одержали пораду:
Не тужте голови, та не будіть лихо,
Є кандидат, якого треба тихо, тихо
До верху влади підвести…
Народу ж так це піднести,
Що буцім виходець з народу,
Ви ж тільки гляньте на породу:
Високий стан – з лиця пий воду.
Поки так рядили-судили,
То кандидата видно підмінили,
Коли представ перед народом
І сліду не залишилося від вроди,
Мов з Марсіанської породи,
Не можна визначить його природи
Але , що точно, не земний…
Були ще кандидати на посаду,
Та в Раді не забули про пораду,
Схилили супротивницю до зради,
Зійшлись докупи, поділили владу
Під лозунгом нам влада, а брехня народу
Зібрали на Майдан своїх – й дістали згоду.
І показавши ручки ніжні, ніби що не крали,
З усого світу всіх кумів зібрали
І керувать Вкраїной почали
Що то було за правління?
Що то за робота?
Один кум у небо рветься,
А другий у болото.
Той посади продає, родичів кришує,
Президент же світом їздить,
Нічого й не чує.
А прем’єрша, та ж з Майдану,
Поплакала із народом, роз’ятрила рану
За людей уже забула,
Бо це та ще штучка,
Від тюрми її спасли
Далі краде сучка.
Та не довго скрипка грала,
Не довго били в барабан,
Чогось побили куми горшки,
Не поділили владу трошки
Бо той козел, а той баран…
А що ж прем’єрша?
Та злодюга клята
Понацькувала брат на брата,
Помиї в президента лила,
Ото ж всю владу й розвалила
Усюди розпускала слухи –
Що президент наш із макухи,
А в голові у нього мухи…
Гарант наш теж не пальцем шитий
Знай, при нагоді правдой крити,
Брехункою плітницю називав
Грозився в суд…та не подав,
Бо ж у суді є кілька лав,
А, як розкриється, що брав…
Тут не до помсти, тільки
Попустиш трішки і пропав…
Ото ж чубилися всі роки
Народ хватався вже за боки,
Сміялися і сльози лили,
Квартал 9-й породили,
А ті на норми всі забили
Красиво всіх лайном облили,
Примурків, що при владі, підняли на сміх,
А ті регочуть з себе, сміх і гріх…
А прима й далі мутить воду
Строк виборів прийшов, шукає броду
На президента крісло вже поклала око
Я президентом хочу буть!- оце нівроку,
Забула, що просрала нафту й газ
І що казну спустила в унітаз,
Що у розбитого корита, рідний край!
Їй президента крісло подавай!
Кощунства більшого не знала Ненька,
Щоби якесь там жиденя порхате,
Похеривши і маму й тата,
Кричало: «Я - Україна, я - ваша мати…»
Ото б зловить, та добре дати
По голій дупі кропивою,
Як ненька добра моя мати,
Із вірою у те святою
То бур’яном, то кропивою
Учила діток не брехати.
І знову вибори, і знову Рада.
Ну й Раду вибрала громада,
Куди не плюнь – на зраді зрада
Хто при грошах, той і при владі,
Мазурики цій владі тільки раді,
Провалися до Ради хто як міг.
А установ ступивши за поріг
По кабінетах розбрелись.
Коли прийшов, неначе був Людиною,
Освоївся, на лапу взяв і став скотиною.
Де ж ви, славні Козаченьки?!
Де ж ви, Гайдамаки?!
Бо ж нинішнім самозванцям
Геть усе до сраки
Козаками називають, себе, сіромахи
А на справді ж, Боже милий,
Пішов народ миршавий, хилий.
Їм в очі брешуть – він мовчить,
Розвісить вуха, та не в змозі
Брехню від правди відрізнить.
Спитати хочу, бо не сила,
Яка ж Вас мати породила,
Чи може Вам щось поробили
Нащадки славних козаків…
Дніпро сивий розлютився:
- Встань, Кобзарю, - кличе,
Чом страждає Ненька, чому плаче, іди подивися…
Подивися, не барися, хто там коїть лихо,
Хто народ наш обдирає, чом сидить він тихо…
Я втав, піднявся на могилу і заволав:
Народе мій, народе милий,
Чому мовчиш ти тихий, терпеливий,
Хто не знущався над тобою,
Хіба лінивий?
Коли ж нарузі цій кінець,
Коли ж урветься твій терпець?
Та волі прапор піднімеш ти над головою
Та грюкнеш, з біса булавою
Панкам під задницю ногою
Потому й владі цій кінець.

17.03.2010
Знов вибори пройшли…
Народе мій, атас,
Порядні люди не для Вас!
Держіть карман, готовте нал,
До влади рветься кримінал…