Нічого зайвого немає,
Лише два кольори одні,
Що прапор їх в собі єднає
На шовковистім полотні. Дві смуги, злиті воєдино,
Глибокий зміст в собі несуть,
Вони є символом країни,
І в цьому їх найвища суть. Одна зі смуг – то колір неба,
Його безмежная блакить,
На нього глянути лиш треба –
І в височінь душа летить. Під ним і дихається легше,
Й серце прискорює биття,
І б’ється так, немов уперше
Відчуло у собі життя. То материнські очі ніжні,
Що випромінюють любов,
Пробачать помилки колишні
І стануть лагідними знов. Ці очі пам’ять не забуде,
Куди б життя не занесло,
І завжди згадувати буде
І їх блакить, і їх тепло. А друга смуга – то пшениця,
Що дозріває у жнива,
Золотом сонця колоситься
Й шепоче з вітром, мов жива. То соняшників цвіт рум’яних,
Що вкрили степові поля,
Немов в обіймах полум’яних
Палає влітку вся земля. То праці тяжкої години
Біля тієї рідної землі,
То щира усмішка людини,
Що українцем звуть її. Мов сама доля фарби взяла,
І що не знайдеш у словах,
Навіки пензлем змалювала
У двох звичайних кольорах.
| 
та
у Вас 
0
