Зачарованість

Я так тебе ще мало знаю,

Та, хоч мої знання малі, -

Моя любов не знає краю

До української землі.

В пориві творчої жадоби,

Я не прохав ніде жаги,

А просто змалку гнав худобу

На приозерні береги.

Всі кольори в піснях і звуки,

Які у мене на устах, -

Подарували теплі луки,

Або знаходив у струмках.

На дні студеної криниці,

Неначе у казковім сні, -

Купалось сонце, як жар – птиця,

І клаптик неба там яснів.

Гули джмелі навколо в травах,

Немов у небі літаки,

А я відринуто гугнявив

Не вірші ще – якісь рядки.

Про синю далеч неозору,

Та неслухняну череду,

Про маму добру і сувору,

Тоді ще зовсім молоду.

Шуміли приязно дерева

Мені здивованому вслід,

Коли у спеку полудневу

 Вертав корів я на обід.

Я бачив це не раз, не двічі,

Не із віконця звіддалік, -

Тому й кажу усім у вічі,

Чим зачарований повік.

22.01.12