До тебе лину, наче птах, з країв далеких,
Моя ріднесенька земелька, милий край.
Я знову чую десь кричать мої лелеки,
І шумом радісним стрічає мене гай.
Чи пам’ятаєш ти мене, моя земелько?
Давно травою поросли мої сліди.
Я срібний спів почути хочу соловейка,
Побачить хочу, як цвітуть твої сади.
Летять роки, і дні спливають безупинно,
Обов’язково до домівки повернусь.
Я підійду і обійму бузок, калину,
І до верби старої ніжно пригорнусь.
Давно скінчилася весна, минуло літо,
Та знову чую серцю бажані слова.
Яке то щастя й насолода в світі жити,
Яке то щастя – юність в гості зазива.
Пройдусь я ранком по стежині до джерельця,
Нап’юсь цілющої, холодної води,
А в грудях знову калатає моє серце,
Згадався час, коли приходила сюди.
Щось різонуло серце так, неначе лезом,
У душу вкралася непрохана журба:
Як і колись, стоять зажурені берези,
Як і раніш, стоїть заплакана верба.
Січень. 2012 рік
Світлина з інету
у Вас 
0
