Привіт, маленька батьківщино, Забута щастям сторона! Скрізь запах м’яти і полину, Навкруг буяє бузина. Узбіч безлюдної дороги Оселі згорбилися в снах. Подує вітер – чую стогін Людьми забутих бідолах. У теплих гребенях пилюки Полощуть крильця горобці. Їх голосів грайливі звуки Летять повз мене навманці. Допитливі, як діти, клени Повилізали на тини. Зелене листя, наче жмені, Мені протягують вони. Відкрита хвіртка, мов обійми Живої бабці з року в рік. Та в хаті пусто безнадійно, Помітно зразу - звіддалік. Різьблені ставні під причілком, Розбита шибка, як більмо. Хтось незнайомий на побілку Встиг нанести своє клеймо. Хто він такий і родом звідки? А може він моя рідня? Якщо немає вчинку свідка, Усі здогАдки - маячня. Надворі випалю цигарку Та оковитої наллю У дві старі гранчасті чарки І рід свій тихо пом’яну…
Як завжди - дуже добре! Що іще можу сказати. Гірко,лише, коли подумаю, скільки таких хат залишилося. Правда, з кризою, у села в останнім часом почала повертатись молодь. За вірш -
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
