Дворяги

Дворняги

Вулиця як вулиця – довга і брудна,

Магазини,офіси сірі ,мов стіна.

Вивіски ,бікборди на один копил

Тут і кігті тигра й пір*я із качиних крил.

І дівчат принади виразні такі,

Фото та малюнки січні та місткі.

Кабінети євро – люкс з п*ятьма зірками

І на вікнах ковані не решітки – брами.

Ходять тут поважні і пихаті люди

*Ми пупи землі цієї* -- б*ють себе у груди.

*Мерси*припарковують,*Форди*,*Ягуари*,

Їхні тут борделі,ресторани,бари.

День і ніч життя вирує,мов у каруселі,

Все коштовностями сяє – з підлоги до стелі.

Та от вулиця аж дивно – довга і брудна,

Мабуть у багатства аура сумна.

А ще тут безхатченків,як на квітці бджіл

І місцеві жителі і приїжджі з сіл.

За десятку ладні працювати день,

Тільки б не загинуть, як у лісі пень.

І за крихту з долу,що пани притопчуть,

Воду з унітазу випити захочуть.

За що ти караєш,Боженько,отак,

Вони ж твого образу. А чи може брак?

Може в небі високо у твоїх цехах

Демон черво точить твій сумління дах?

Накажи нікчему – вибий з нього дух,

Розірви неправди,лицемірства круг.

Що ж твої крилаті ангелята роблять?

Глянь,дурні розумного смалять,миють,скоблять.

Ти ж за справедливість ратуєш із неба,

То ж навіщо жити догори нам треба?

Он іде голодний,брудний,у рванні,

Очі,мов волошки…скошені,сумні.

Руки простягає ,милостиню просить,

Пан йому до пики кулака підносить.

Посмішка верблюжа,єхидна така,

Та людина в бідності до всього звика.

Відлетів прохач той ,мов від стіни м*яч,

Втирає руду:*Пробач,пан,пробач*.

Думав поклонитись та дуже низенько

Упав бідолаха ,підвело серденько.

*Аудіо*під офіс писнула гальмами,

Відкрились дверцята, вийшли дві поважні дами.

--А це,що за сміття біля фірми в мене?—

Блиснула очима,як жаба зелена.

Охорона миттю відтягла невдаху

Й кинула на трасу із усього маху.

--Фу,вонюче падло,--інша аж скривилась,--

Де такі нахаби тільки об*явились?

--Не дай Бог побачу ще таку картину

Я вас,охоронці,виштовхаю в спину.

За порядком треба слідкувати пильно,--

Продовжила перша,--щоб було стерильно.

Хлопці мускулисті хвости позгинали,

Голови до низу ,сопли і мовчали.

Цокіт закаблуків ховавсь,віддалявся,

Шлейф парфум французьких туманами слався.

Де не взявсь дворняга,підбіг до небоги,

Скавулить над ним ,сердешне,просить допомоги.

Фірмові костюми *Воронін* ,*Версаче*,

Хто його почує? Хто його побачить?

Цуценя маленьке примружує очі,

Людину від горя визволити хоче.

Дзяволить щосили ця тварина мила

Та байдужість в душах все заполонила.

А якийсь гульвіса,молодий,нівроку.

Знахабніло глянув,підійшов із боку.

Цуценя затихло,до ніг підповзло,

Взуванку лизнуло,очі підвело,

Знову запищало не з жалю,від болю.

Вдарив той щосили тварину ногою.

Плюнув,засміявся,дістав носовик,

Витер ним до блиску білий черевик.

Крок зробив широкий через дядька він,

Сів по-барські хлопець в чорний *Лімузин*,

Що йому ті люди чи собачий біль?

Всі вони для нього,мов з-під лавки цвіль.

Вже і день скінчився,наступила ніч –

Дивляться дворняги смерті віч-у-віч.