Послання

Я тобі послання з-поза ґрат Слала (і не раз!), мій рідний сину, Поки одурілий супостат Твердолобо нищив, безневинну. Зазіхнувши аж на небеса, Злісно плюдрував мої роздолля, Кров'ю виводила словеса, Кликала до хати з доброполя Добру долю, та вона, чужа, Балювала на банкетах грішних - І моя розіпнена душа Голосила гірко і невтішно... То ж і ти не чув, і не читав, Задививлявся в далечі чужинні. Проминали-лущились літа, Танули, як мрева тополинні... А тепер, мій сину, а тепер Вже терпіти силоньки не маю, Межи сірувато-марних пер Ніби-волі марно дотліваю. Ну а ти, як завше, десь убік Дивишся і міриш до польоту... Втрачено усім надіям лік, Згублено чекань безвільну йоту. Я німа за ґратами, слаба, Я побита, зранена, забута. Ну ж бо, глянь, як щириться злоба́, Як сичить жорстоко - темна, люта! Подивись, як гасне той вогонь, Що йому судилось би віками Пити силу із твоїх долонь, І ясніти у світлиці мами. Подивись, мій сину, і прозрій, Врешті розведи ярке багаття І зрятуй осквернені мої Щедрі ниви від лихого татя! Виведи мене на світлу путь, Рідний сину, мій хороший сину! Та не видно, та чомусь не чуть, Шлю послання і (укотре!) гину... (24.06.13)