Диваки.

ІСТОРІЯ  УКРАЇНИ.
 
 Диваки.
(Правдива історія)
 
Йшов народ, музики грали. –
Демонстрація у нас.
Що є сили, викрикали
Всі разом, робочий клас:
 
Слава Партії навіки!
Хай живе КПРС!
Голосніше – чоловіки.
То любов, чи інтерес?
 
Як з трибуною рівнялись,
Натягали шию так,  –
Мало жили не порвались.
Раптом вигукнув смільчак:
 
«Слава! Слава Україні!»
Підхопив  хтось: «Навіки!»
Пам’ятаємо донині…
Дехто кажуть: диваки!
 
По всіх кафедрах шукали,
Визначали пильно стан.
В КДБ – там припускали:
Хтось проліз із каторжан,
 
Бо тоді вже повертались
Каторжани всі домів.
Хто сильніший – врятувались.
Хто – замерз, а хто – згорів.
 
Бо колись, у п’ятдесяті,
Українцем хтось та був,
Хто гукнув, як ті, завзяті,
Той на каторгу загув.
 
Віднайшли.  Богдан признався,
Що то він те погукав.
-  Сам, нікому не піддавався,
І ніхто не спонукав.
 
 Чому слово «Україна»
Навело такий ось жах?
Це ж бо наша Батьківщина.
І чому ж так на ножах? –
 
-  А ти знаєш: двадцять років,
Може, й цілих двадцять п’ять?
Безголових кілька кроків –
На папері ось – печать!
 
Ти – ніхто у Батьківщині!
І – ніякий факультет!...
Твоє місце – у хатчині!
Віз, батіг – пріоритет! –
 
Всіх так «Родіна» учила:
Таврувала, як волів,
Пообрубувала крила,
Як ЦК тоді велів.
 
А тепер його насіння
Йде швиденько в буйний ріст.
В серці виросло коріння,
І живе той комуніст.
 
Не поб’є усіх Богданів,
І не купить всіх за гріш.
Україні, Богом дані,
Зроблять свій священний кіш.
 
Тріснуть вражії тенета
Від Господньої руки.
Поржавіють їх багнети,
Танки, гради, літаки.
 
Ми – до Господа вернемось,
І ввійдемо в заповіт,
В силу Божу обгорнемось –
На сухому – вийде цвіт.
 
Не баріться і покайтесь.
І змиріться геть усі!
У гріхах своїх признайтесь,
Бо ви – в Бога у руці.
 
І  ніщо ті міліарди,
Що всмоктали павуки,
Бо вони, що в авангарді, –
В пеклі перші – навіки.