Ридає і Київ, і Львів, і ціла Україна,
Ридає і Grand Opera, і la Scala ридає.
Здавалося так, ніби лиш пролетіла година,
А скоро вже рік, як Василька на світі немає.
Васильку, мій брате, у нас, як завжди, хата скраю,
Та, може, нарешті, колись вже нам соромно стане:
Герої у битвах жорстоких за нас умирають,
А любимо ми Україну здалека, з дивану.
Васильку, повір, незабаром в Луганську й Донецьку,
Я вірю, я знаю, інакше-бо просто не можна,
Їх Бог покарає, даремно їм це не минеться,
Наш жовто-блакитний підніметься непереможно.
Васильку, Ти вибач, сказати одне тільки мушу,
Бо крешуть митці барельєфи в анфас або профіль,
Невдячній країні, Герою, віддав власну душу,
Скоріше, Васильку, Ти Фауст, аніж Мефістофель.
Васильку, пробач Ти вже наших мужів яснооких,
Що мають знечулені душі і серце камінне.
Невже треба було чекати аж більш, ніж півроку,
Аби зрозуміти – Ти справжній Герой України.
Васильку, такі нагороди нічого не значать,
Нічого не значать солдати, шиковані строєм.
Лиш верби схилились додолу, схилились і плачуть
В низькому поклоні на вічную пам'ять Героям.
у Вас 
0
