ДО УКРАЇНЦІВ

Чому ж правду, дорогенькі,

Так «пани» не люблять –

Брешуть нам нахабно в очі,

І народ наш гублять?

Обкрадають українців

З вигуками – «Слава..!»,

Бо для клятих можновладців

Ми – не є Держава.

– Стерпить люд усі страждання, –

Кажуть про нас всюди.

– Голод, зраду та знущання, –

Ось такі ми, люди...

Не живе, і ще не вмерла

Наша Батьківщина.

Де ж, скажи мені, та Слава,

Славна Україна?

Рідним дітям – не потрібна

Ні земля, ні мати.

Гірко плаче, як дівчина,

Ненька біля хати.

Плачуть люди над бідою…

Що ж ми наробили?

Доборолися до краю,

І Майдан зганьбили.

Тут не плакати потрібно,

А катів знімати!

Незалежність, Україно,

Треба здобувати!

© Олександр Кобиляков