Вже чверть століття чешуть язиками:
ми самостійні, суверенні, правда з нами.

Нема роботи - не журись небоже
грошима щедро Захід допоможе.

Америка нам дасть летальну зброю
й за кілька тижнів покінчимо з війною.

На екранах мелькають одні й ті ж самі лиця,
як в колесі стальні блискучі спиці.

Політики, чиновники, партійні боси
брешуть без зупину хором стоголосим.

Ми ростемо, демократизм ще молодий
й даремно люд такий сердитий, злий.

Потерпіть ще трішки, так років з двадцять пять,
а там вже можете спокійно помирать.

Щодень лунають запальні лукавії слова,
а змін хороших як не було так і нема.

Як сталося, що із заможної, могутньої країни
по селах і містах залишились одні руїни?

То хто ж народ свій зрадив підло і коли?
Чи не тоді, як зброю грізну чужинцям віддали?

Як ваучерами та паями хитро наділяли,
а ми раділи бо правди щирої не знали.

І поки ми, як дурні, з ваучерами багатіли
нас щільно і нахабно злидні й вороги обсіли.

Коли б слова облудні мали об'єм й вагу
Земля б прогнулася нещасна у дугу.