САМІ ІДЕМ НА МУКИ

САМІ ІДЕМ НА МУКИ

Що ліпше чути спів медів,

Який в душі духмяно бродить,

Чи таїть від всіх, страх і гнів,

Які в печалі верховодять.

Чи розум свій з глибин піднять,

Який невдовзі нам згодиться,

Чи будь в покорі і мовчать,

Поки змарніють наші лиця.

Тут щось не те, не ті підходи,

Усе тріщить і наспіх рветься,

Біс в злобі до любові ходе,

Про стан душі її печеться.

Чи не зникло сяйво благодать,

Чи добро вона ще має,

Хоче кусінь хліба їй подать,

Та до себе зазиває.

Бо через ті свої спонуки,

Ми все до біса посилаєм,

Потім самі ідем на муки,

В яких горюєм і зітхаєм.