Навіщо тобі пам’ятник, поет?
Бо то є визнання батьків вітчизни,
Бо то осмислення величності сонет
Чи камінь віддалить тебе від кризни?
Не в цьому є мета, не в цьому сенс
І не для того ти всі вистраждав творіння
І не для того підіймався до небес
І людської душі досяг коріння. Вірші ти твориш тільки щоби жить,
Щоб не зачахнув мозок і палали очі,
Щоб те величне розуміти й говорить
Народу сильному, що вийшов на всі площі. Ти вірш за віршем звільнюєш себе
І відкриваєш свої всім кордони
І дозволяєш роздивитися серце
А потім знову у душі почнуть погроми. Нові слова візьмуться рвати світ
Складатись в речення і знов біжать плеяди
І знов є звернення, хоч новий вже контекст
І заново в далечі барабани. Вони гримлять, вони гудуть: "Пиши,
Не відривайся на буденність − дурні справи,
Й ніколи, попри будь-що у житті ти не впусти
Тієї миті, що приходять віршів сплави." Не втрать ти жодного і навіть літер не згуби,
Бо скривдиться поезія гордлива,
Без неї ж ти не виживеш у майбутті,
Отож, твори, поет, не знай загину!
| 
та
у Вас 
0
