Мені приснився дивний сон:
Неначе я уже стара,
На тумбі плаче грамофон,
І вкрила скроні сивина…
І ось беру старий альбом,
Великий дуже і важкезний..
Я відкриваю і раптом -
Я потрапляю в сад чудесний!
В альбомі сотні фото різних,
На фото тисячі дітей,
Смішних, веселих і капризних.
Десятки вирізок, статей…
Приходять в пам’яті картини:
Коли я працювала в школі,
Оті щасливії години,
Що зготувала мені доля.
Згадала свОї усі класи,
Усі вистави і пригоди.
Куди ми їздили всі разом,
Усі примирення, невзгоди.
Як першокласники давали
Щодня до тисячі питань!
Я на усі відповідала,
Вони ж бо прагнули до знань…
Як своїх рідних - всіх ростила,
За всі раділа перемоги.
Для них дорогу я стелила -
В нові незвідані дороги.
Я пам’ятаю всі прощання,
Усі свої четверті класи.
Не марними були старання,
Порозквітали діти з часом.
Згадала ласку, ту що дарувала,
І мудрість, і вірність, і ніжне тепло,
І ті дивні світи, що для них відкривала,
Як знань чарівне і живе джерело.
Пластинка повільно собі зупинилась,
А чиясь рука мене збоку штовхнула.
Прокинулась, трішки розтормошилась,
На лекції я випадково заснула…
| 
та
у Вас 
0
