В місті, що розкинулося над нашою рікою, В місті, що охопило острів нашої пам’яті, В місті, де всихає дерево нашої волі, Згадував про тебе, моя мово, Якою я дихаю і якою я живу. Якщо тебе не стане, то не стане й мене, Бо не буде чим дихати та жити. Буду ходити рухомим мертвяком І лякати горобців та дітей. А навколо голосні матюки. Тепер брати «разгаварівают на ньом». В цьому місці, де острів нашої пам’яті «Разгаварівают на ньом». І так страшно мовчать могили В навколишніх селах. Краще б вони кричали, Ті, що в могилах, в навколишніх селах, Ті, що звільнили місце під сонцем Для тих, хто «разгаварівают на ньом». Краще б вони кричали… Яка ж то мука – вмерти з голоду, І знати, що онуки та правнуки «Разгаварівают на ньом».
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Сумно, п. Таміло. Чомусь за нас самих вирішують нашу долю чужі старі діди. Дивно. Огидно. Та тільки подавляться вони тим ягням. Ось побачите!
у Вас 
0
