Якщо мова йде про вірші, Мої вірші - щонайгірші! Та із того, що найгірші, Я радію щонайбільше, Бо на тлі моїх найгірших Краще видні щонайліпші!
(Самоцитата)
В кожного з нас у дитинстві мабуть забавка така була: іноді - скельце кольорове, іноді камінчик, а то може гудзик який, чи деталька дрібна та блискуча. Що саме не так вже й важливо, а г¬ловне у несхожесті на звичайні обридні речі. Ото сховаешся з зବ¬бавкою тією де-небудь і розглядаєш потай, а до голови чого тіль¬¬¬ки не прийде, не запалахкатить, та усе барвисте радісне, чого так бракує будь-якій дитині серед дорослої сірятини і тягомртини. Батьки побачать, і ну гримати: - Знову якогось мотлоху з вулиці понатяг! Ану винось геть! І несли, і слізьми вмивалися, і в носі шмигало, та у голові одне вперте було: нічого - наступного разу, як знайду, так вже приховаю, що ні за що не розшукаєте! Давно це було. Вже не те, що дорослий, а майже старий став, та забавок не облишаю. Тепер вони, правду кажучи, трохи інші: вірші, оповідки або повістички. Для мене найдорожчі, найулюбл嬬¬ніші, вони усім іншим дурницями здаються - це ще у кращому в謬¬падку, - а буває, що і несінитницями, мотлохом і ще, як хочуть, звуть, - і всі, без винятку, вимогають: кинь їх, прийди до тями, займись вже нарешті якоюсь серйозною справою! - Може і справді праві вони, - іноді думаю, - бо скільки вже можна!- і голова давно уся сива, і кімната моя повна паперів розхристаних, яким я сам ладу дати не можу, бо давно не пам'¬¬¬ятаю, що в них і до чого, а головне, - не потрібні нікому мої творіння, крім мене, бо до якої б редакції не потрапляли , зві¬¬¬дусіль повертаються з відмовою. А раз так, то щось в них не те, чимось не подобаються, а то ще гірше - відверту відразу викликବ¬ють. Це, мабуть, як посмішка - коли чарівна, то і володар її ¬¬¬загальний улюбленець, а коли кривенька, то всі поспішають від неї яка мога скоріше відкараскатись. Те ж саме і з творіннями моїми, щось з ними не так. Зовнішність свою хоча б у дзеркалі розгледіти можна, а де ж дзеркало таке взяти, щоб об'єктивне сприйнятя від творів своїх отримати? Не знаю я такого дзеркала і доопрацьовую лише на свій розсуд, або, що частіше тепер буває, відкидаю у відчаї. Блукаю, мов у пітьмах, том мабуть і пишу невдало. Отакі мої кепські справи на ниві письмеництва. Нездара я, та ще ще і невдаха! Тому і жалкувати про мене не слід! Та я і не жалкую - коли б тількитільки чули, чого тільки собі у обличчя не кинув, як тільки не облаяв себе, та все марно, бо знову перед вବ¬шими очима забавка новенька моя і знову не подобається. Але зବ¬певняю: це вже остання, і написана лише для того, щоб я міг р¬зібратіся із собою, дійти до якогось висновку. І знаєте? - дійшов! - бо із завтрішнього ранку кидаю усе написане, снідаю без усяких зайвих думок і йду на службу. Та вже у транспорті все може статися - образять, на ногу наступлять, а то ще й у бік штрикнуть, - і від цього спрацює раптом у голові якийсь самому мені невідомий вмикач, і понесе мене, мов тріску у повінь, за новим, та, як і раніше, нікому не потрібним сюжетом, і захочеться крикнути: люди добрі! - рятуйте, зупиніть, не дайте загинути! Та де там! Такому не можливо прот謬¬діяти - тілки коритися! Коли ж зупинюсь? - спитаєте , а я, замислившись на хвилин¬¬¬ку, та мабуть не дуже щіро, бо і хвилинка ця мені непотрібна, відповім: ніколи! Так, шановні, ніколи! - бо забавка ця для мене найважливіша у житті справа, бо що не кажіть про неї, а вона - покликання! Знов увечері почне гримати жінка, що від пилу у моїй кімнବ¬ті не продихнути, що стукіт від друкарської машинки дратує, що замість цього треба відшукати якусь іншу і обов'язково прибутк¬ву справу, або, як тепер прийнято висловлюватись, халтуру. Та хай собі грима, а я зчеплю міцно останні у роті зуби і промовчу, в той же час продовжуючи йти за новою забавкою, яка у хвилини свого виникнення здається мені, її авторові, найприваᬬ¬ливішою. А поряд з цим мигтитиме у голові: а може на цей раз щось спрацює нарешті, бо повинне ж колись, і рукопис мій не пове𬬬неться, а перетворившись у сторінки журналу, чи навіть книги, буде забавляти й радувати не тільки мене, але й вас, мої любі, та ще досі на жаль невідомі мені, читачі!
Я вражений Відчув прекрасну вашу душу... Ви гарний прозаїк (незважаючи на граматисчні помилки та то таке). Я розумію - хто я такий, за віком, щоб давати Вам поради, та все ж, дозволю собі, а Ви вже що хочете те і робіть з ними. Завжди слухайте поклик серця, вчіться, читайте, дослуховуйтесь до критики - це запорука розвитку. Я раніше багато сприймав на штики, думав, Вони не розуміють, потім мені не вдасця, потім кілька разів ставив на собі хрест як на поеті, та все ж виринав. Я теж не вважаю талановитим поетом і ніколи, мабуть, на відмінно від Вас не понесу свої "творіння" до редакції. Для мене це не справа заробітку і слави, це можливість визнання моєї душі, можливість спілкування з людьми, це не шедеври - це ключі моїх думок, хто хоче - нехай читає, ні то й ні, навязуватись не буду. А натхнення це річ доволі примхлива, інколи буває щось так зачепить, що аж у хмари злітаєж, а інколи (особливо якщо хочеться) дрімає собі.. але воно Живе, воно не у оточенні а у нас самих, постукайте і воно Вам відкриє, можливо поскрипуючи, можливо не відразу, але обовязково відкриє. Успіхів у творчості, не здумайте кидати свій талант на призволяще, а також - не публікуйте за раз багато творів. На все свій час... Вибачте що не так, мабуть я і справді занадто юний щоб вам давати поради, але я просто хотів подлитися своїми, нехай навіть куцими знаннями... А вам вже вирішувати приймати ці слова до уваги чи ні...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
