Пливуть
століття
Крізь
лихоліття, людських емоцій /Наталія Крісман/
Мовчання стане,
Початком драми ножем у боці,
Не згоїть рани,
Порве кусками ця скалка в оці,
Накотить сльози,
В пересторозі щось пробурмоче,
Підуть відкоси
І щезнуть роси, на тлі співочім.
Ну де ж ти, друже,
У слові дужий? - вставати треба!
Занепад мружить
В брудній калюжі із сяйва неба.
Одна надія
У серці тліє за мить блаженну.
У гіркоті я,
Одна лиш мрія, й та нездійсненна.
Пробігло вовком
Життя і змовкло, принишкло наче,
Укрилось сховком,
Немає толку, сидить і
плаче...
|