Присвята Василю Стусу та його побратимам
мертвим і живим.
Впали роси на покоси
Від біди криваві роси,
Бо цідили нашу кров
(та ще й цідять досі)
На кривавий свій престол
Великороси-кривососи.
Навіщо ж вам було в борні згоряти,
Щоб ціною спалених життів
Звільнити Україну і віддати
На поталу кучмо-кравчуків?
За прагнену в віках її свободу
Ви згоріли в полум'ї живцем,
І в тій борні, за звільнення народу,
Для прийдешніх втілились взірцем.
Вам, політв'язням, світоч – смолоскипам,
Щоб вказати шлях нам з темноти,
В неволі довелося там світитись
полум'ям одвічної мети.
Невольницькі порвали ви кайдани
Духом волі, що в серцях скресав,-
Від ляку показилися тирани
І кінець імперії настав.
Прокинулась, нарешті , Україна;
На своє вже вибралась крило,
Розсипалася церква-домовина,
Що сповідувала враже зло.
Здавалось нам, що ми уже в Європі;
Наша доля,-в наших вже руках…
Але, куди ж дивились наші очі,
Що довірилися кучмо-кравчукам?
* * *
Тяжка неволя, гірше злої смерті,
Як свята спаплюжена мета,
А сам антихрист править на паперті,
Лиш прикрившись, маскою Христа.
| 
у Вас 
0
