Світочі-смолоскипи

                      

             Присвята Василю Стусу та його побратимам
                             мертвим і живим.

                                       Впали роси на покоси

                                       Від біди криваві роси,
                                       Бо цідили нашу кров
                                      (та ще й цідять досі)
                                      На кривавий свій престол
                                      Великороси-кривососи.
 
Навіщо ж вам було в борні згоряти,
Щоб ціною спалених життів
Звільнити Україну і віддати
На поталу кучмо-кравчуків?
 
За прагнену  в віках її свободу
Ви згоріли в полум'ї живцем,
І в  тій борні, за звільнення народу,
Для прийдешніх втілились взірцем.
 
Вам, політв'язням, світоч – смолоскипам,
Щоб вказати шлях нам з темноти,
В неволі довелося там світитись
полум'ям одвічної мети.
 
Невольницькі порвали ви кайдани
Духом волі, що в серцях скресав,-
Від ляку показилися тирани
І кінець імперії настав.
 
Прокинулась, нарешті , Україна;
На своє вже вибралась крило,
Розсипалася церква-домовина,
Що сповідувала враже зло.
 
Здавалось нам, що ми уже в Європі;
Наша доля,-в наших вже руках…
Але, куди ж дивились наші очі,
Що довірилися  кучмо-кравчукам?
 
                   *  *  *
Тяжка неволя, гірше злої смерті,
Як свята спаплюжена мета,
А сам антихрист править на паперті,
Лиш прикрившись, маскою Христа.