Думки про неї смужками строкатими,
Мов у кайдани, сковують мене,
Про цю печаль вона, мабуть, не знатиме,
Лише тоді, коли одна засне,
Побачить сон, що іграми свідомості
Духмяна північ намалює їй,
У ньому ми, немов герої повісті
Безповоротно втрачених надій.
Вона в саду казковому стоятиме,
Неждано я до неї підійду,
Можливо, квітами червонуватими,
Які нарву для неї у саду,
Її у сні яскравому порадую,
Так ніжно доторкнувшись до руки…
Мов на яву, її побачу радою,
Заплетені у кучері стрічки
Розвіє вітер зайвого без сорому,
Хлюпнувши щастям, хай не у житті,
Одинаку – кохання, ліки хворому
Він принесе… З тобою саме ті
Ми знову, що були до випадковості,
Коли на два наш розділився світ,
Забувши біль образ, без краплі совісті
У сні безкрилий буде в нас політ…
Думки про неї шаблями неспокою
В мені звучать, допоки я живу,
Та знаю, під магічною дрімотою
Зустрінемось, нехай не наяву…
у Вас 
0
