Сон

Думки про неї смужками строкатими, 

Мов у кайдани, сковують мене, 

Про цю печаль вона, мабуть, не знатиме, 

Лише тоді, коли одна засне, 

Побачить сон, що іграми свідомості 

Духмяна північ намалює їй, 

У ньому ми, немов герої повісті 

Безповоротно втрачених надій. 

Вона в саду казковому стоятиме, 

Неждано я до неї підійду, 

Можливо, квітами червонуватими, 

Які нарву для неї у саду, 

Її у сні яскравому порадую, 

Так ніжно доторкнувшись до руки… 

Мов на яву, її побачу радою, 

Заплетені у кучері стрічки 

Розвіє вітер зайвого без сорому, 

Хлюпнувши щастям, хай не у житті, 

Одинаку – кохання, ліки хворому 

Він принесе… З тобою саме ті 

Ми знову, що були до випадковості, 

Коли на два наш розділився світ, 

Забувши біль образ, без краплі совісті 

У сні безкрилий буде в нас політ… 

Думки про неї шаблями неспокою 

В мені звучать, допоки я живу, 

Та знаю, під магічною дрімотою 

Зустрінемось, нехай не наяву…