А ти кохання пив п*янку отруту,
щоб аж до божевілля чи до згуби,
та так, щоб аж до сонця досягнути
і обпалити свої крила й губи?
Чи в божевіллі ти не рвав окови
і душу не витягував на струни?
Ти був рабом великої любові,
і не впивався вином-медом трунним?
Не пив, не знав і не любив.
Не зустрічався, навіть, з ним.
Це так саме собі, наснилось:
неначе небо прихилилось,
гриміло громом молодим
і я вкривався небом тим.
А десь, за обрієм, весна кипіла,-
піснями рвала душу й грішне тіло.
В садах купались ночі солов*їні,-
скупавсь і я в очах бездонно-синіх.
| 
у Вас 
0
Бажаю успіху і наснаги!!!