Як небагато треба
щастя,
Щоб знов хотілося
творити,
Маленька мить з
тобою в казці
Життя налила
колоритом.
Яскрава усмішка
дитяча
І досконалий
ніжний образ,
Душа титана ледь
не плаче,
Бо чує скрізь
чарівний голос.
Рудоволоса Афродіта…
Не йму я віри… -
Це зі мною?
Я можу знов дощу
радіти…
Цілують краплі пеленою…
Запам’ятав і просто марю,
Як перший раз,
немов хлопчисько,
Оце так сила, це
так чари,
До божевілля
надто близько.
От вже розмріявся
невдаха,
У неї, мабуть,
каталоги…
Таке кохання
часто – плаха,
Хоча воно, якраз,
від Бога…
Як небагато треба
щастя,
Щоб знов хотілося
творити:
Торкатись, чути,
говорити…
Але немає більш напасті,
Ніж збожеволіти без
щастя…
|