Відчуття

В нас свої сльози, свої очі.

В нас серце, яке б’є  охоче

Лиш з зовні щастя не побачить ніхто нині.

Бо ми від півдня до півночі

Далеко десь від правд  пророчих .

Хоч, під своїм вже всі живемо, небом синім.

В нас своя віра, церква, мова...

І НАША земля пречудова...

Історія, яка  родилась на нашій ниві.

Нас путає не рідне слово.

Більш зерна любимо полову.

За вдяки себе ми стаємо нещасливі.

Ми боїмося свого тіню,

Правди, яка десь спить в коріннях.

А роки йдуть... Брати, сестри, все перед нами.

Так завмирає в нас насіння

Топтане новим поколінням.

Знову собі ми пишемо відвічну драму.

 Не тішить нас козацька слава.

Не тішить воскресла держава,

За яку предки своє горе відтерпіли.

Говоримо про різні справи

Яки линуть з Москви, з Варшави.

Лиш своє  рідне шанувати нема сили.

                   29.07.2008р.