РОДИННА ТРАГЄДІЯ
Батько кинув, мати
з кимось
Третій день
пиячить –
Сидить Дмитрик у
хатині
Та й тихенько
плаче.
Світло вимкнено,
в хатині,
Мов в печері
темно –
Їжі Дмиттрик не
шукає –
Знає, що даремно.
Пусто в льосі і в
коморі,
Пусто у городі…
В бур’янах, завищих тину,
Нічого не родить.
Як жива була бабуся,
Щось перепадало,
Та минуло вже півроку,
Як її не стало.
Скоро Дмитрикові буде
Аж цілих шість рочків.
Хоч худенький, та
кремезний –
Схожий чимсь з дубочком.
Та ніхто цього не бачить,
Ніхто не радіє.
Сидить Дмитрик у хатині,
Позбувшись надії.
Що ж ти, доле, людська
доле,
Робиш дивні речі –
Нема в тебе тепла-ласки
Навіть для малечі
…Одна мати, коли вдома,
Ласкавої вдачі –
Вхопить Дмитрика в
обійми,
Та й плаче і плаче…
- Ой, синочку мій,
синочку,
Малесенький, тихий!
Нема тобі в білім світі
Ні щастя, ні втіхи.
Чом така непосидюча
Твоя лиха мати,
Чом їй грішній не
живеться
З синочком у хаті?...
Плаче мати, пригортає
Дмитрика до серця,
І йому в любові вічній
З п'яних глаз клянеться.
Та недовгі її ласки –
Годинку поплаче
Та вже знову із коханцем
Тижнями пиячить.
І про Дмитрика малого
Вже більше не дбає,
Бо у свОїх вічних гульках
Усе забуває.
Сидить Дмитрик покинутий,
Голодний не митий –
Чи треба було його
На світ народити?.
… Та ось живе...і все ширить
Сліз дитячих море.
З того певно й, не вщухає
В людськім світі горе.
…Сидить Дмитрик, вже не
плаче –
Сльоз не залишилось…
Раптом чує… на підлозі
Щось закопошилось .
Озирнувся – пацюк сірий
Дивиться на нього –
Дмитрик скрикнув з
переляку,
Підхопивсь на ноги…
Вибіг з хати, та до
хвіртки –
На вулиці пусто,
Понад ставом верболози
Розрослися густо.
Віти Дмитрика лякають,
Тичуться в обличчя.
Біжить Дмитрик і не знає,
Що ближче і ближче…
Водій п'яний і веселий
В кабині намазу,
Як насунеться з-за
рогу,
То й зіб’є… відразу.
Так і сталось…
Лежить мертвіий
Дмитрик у калюжі…
Ніхто, ніхто в
цілім світі
По ньому не
тужить…
Прийдуть вранці
чужі люди –
Та мерщій – до моргу
У занедбаній
хатині
Тепер вже нікого…
Лежить мертвий
Дмитрик в морзі,
Тоненький, мов
билка,
А до крихітної
ніжки
Причеплена бірка…
Десь за тиждень
прийде мати:
- Де ти, мій
синочку?
А у відповідь
дубочок
ШумнЕ з
холодочку.
Сама й колись
посадила
Дубочок для сина
Щоб в синочку, мов в дубочку,
Забуяла сила.
Та розпалася родина,
Геть розпорошилась,
І нічого вже від неї В світі не лишилось
Мати скиглить і
блукає,
Синочка шукає,
Та уже коханець п’яний
Під вікном чекає.
Може виросте дубочок І на самотині, Може з'явиться синочок В щасливій родині.
20-22.07.2012
|