СИНОЧОК ДУБОЧОК

РОДИННА ТРАГЄДІЯ

Батько кинув, мати з кимось

Третій день пиячить –

Сидить Дмитрик у хатині

Та й тихенько плаче.

Світло вимкнено, в хатині,

Мов в печері темно –

Їжі Дмиттрик не шукає –

Знає, що даремно.

Пусто в льосі і в коморі,

Пусто у городі…

В бур’янах, завищих тину,

Нічого не родить.

Як жива була бабуся,

Щось перепадало,

Та минуло вже півроку,

Як її не стало.

Скоро Дмитрикові буде

Аж цілих шість рочків.

Хоч худенький, та кремезний –

Схожий чимсь з дубочком.

Та ніхто цього не бачить,

Ніхто не радіє.

Сидить Дмитрик у хатині,

Позбувшись надії.

Що ж ти, доле, людська доле,

Робиш дивні речі –

Нема в тебе тепла-ласки

Навіть для малечі

…Одна мати, коли вдома,

Ласкавої вдачі –

Вхопить Дмитрика в обійми,

Та й плаче і плаче…

- Ой, синочку мій, синочку,

Малесенький, тихий!

Нема тобі в білім світі

Ні щастя, ні втіхи.

Чом така непосидюча

Твоя лиха мати,

Чом їй грішній не живеться

З синочком у хаті?...

Плаче мати, пригортає

Дмитрика до серця,

І йому в любові вічній

З п'яних глаз клянеться.

Та недовгі її ласки –

Та вже знову із коханцем

Тижнями пиячить.

І про Дмитрика малого

Вже більше не дбає,

Бо у свОїх вічних гульках

Усе забуває.

Сидить Дмитрик покинутий,

Голодний не митий –

Чи треба було його

На світ народити?.

… Та ось живе...і все ширить

Сліз дитячих море.

З того певно й, не вщухає

В людськім світі горе.

…Сидить Дмитрик, вже не плаче –

Сльоз не залишилось…

Раптом чує… на підлозі

Щось закопошилось .

Озирнувся – пацюк сірий

Дивиться на нього –

Дмитрик скрикнув з переляку,

Підхопивсь на ноги…

Вибіг з хати, та до хвіртки –

На вулиці пусто,

Понад ставом верболози

Розрослися густо.

Віти Дмитрика лякають,

Тичуться в обличчя.

Біжить Дмитрик і не знає,

Що ближче і ближче…

Водій п'яний і веселий

В кабині намазу,

Як насунеться з-за рогу,

То й зіб’є… відразу.

Так і сталось… Лежить мертвіий

Дмитрик у калюжі…

Ніхто, ніхто в цілім світі

По ньому не тужить…

Прийдуть вранці чужі люди –

Та мерщій – до моргу  

У занедбаній хатині

Тепер вже нікого…

Лежить мертвий Дмитрик в морзі,

Тоненький, мов билка,

А до крихітної ніжки

Причеплена бірка…

Десь за тиждень прийде мати:

- Де ти, мій синочку?

А у відповідь дубочок

ШумнЕ з холодочку.

Сама й колись посадила

Дубочок для сина

Щоб в синочку, мов в дубочку,

Забуяла сила.

Та розпалася родина,

Геть розпорошилась,

І нічого вже від неї

В світі не лишилось

Мати скиглить і блукає,

Синочка шукає,

Та уже коханець п’яний

Під вікном чекає.

Може виросте дубочок

І на самотині,

Може з'явиться синочок

В щасливій родині.

20-22.07.2012