Якось Ігора циганка щось питати стала,
Потім точно, як реп'ях, до нього враз пристала.
Той плете додому ледве, щось під ніс бурмочить.
А вона вчепилась в руку. Теж своє торочить.
-Позолотиш, любий, ручку,- я тобі відразу.
Що було, що є, що буде, чисту правду скажу.
Так пристала, що й не пустить. Ні на пару кроків.
Треба дать якусь копійку. Досить мав мороки.
Вишкріб трохи копійок. Чого таке жаліти.
-Ну, кажи, стара, швиденько, що мені там "світить"?
Та глядить на копійки і тихо каже: -Що це?
За такі мізерні гроші світить тільки сонце...
| 
у Вас 
1
