Вітер

Навкруг сипнувши поруділим пилом,

Пронісся вихор, як знайома тінь.

Здригнулась шумно вишня, мов вітрило,

Йому нагнувшись низько навздогін.

А він рвонувся від села до річки,

Ламаючи і стебла, і гілки, -

Неначе я колись до молодички

Через чужі городи навпрошки.

Траплялося отак зі мною завше,

Коли нараз хмелів од почуттів, -

Струнку вербу на березі спіткавши,

Він бавитися з нею захотів.

Зігнув на мить довірливу й покинув,

Погнавшись далі в пошуках забав.

Верба тужила співом солов’їним,

А пил, як сльози, з листя опадав...

07.08.12