Навкруг сипнувши
поруділим пилом,
Пронісся вихор,
як знайома тінь.
Здригнулась
шумно вишня, мов вітрило,
Йому нагнувшись
низько навздогін.
А він рвонувся
від села до річки,
Ламаючи і
стебла, і гілки, -
Неначе я колись
до молодички
Через чужі
городи навпрошки.
Траплялося отак
зі мною завше,
Коли нараз
хмелів од почуттів, -
Струнку вербу на
березі спіткавши,
Він бавитися з
нею захотів.
Зігнув на мить
довірливу й покинув,
Погнавшись далі
в пошуках забав.
Верба тужила
співом солов’їним,
А пил, як
сльози, з листя опадав...
07.08.12
|