Здригався світ, мов зболена душа, Від слів:"Хоч крихту б хліба! Хоч одне б зернятко..." Та нелюд батогами шматував За взятий колосок мале дитятко... Кололась боляче стерня... І вже - ні крику, ані зойку... Лиш все міцніше затиска Той колосок мала долонька... Спинилось серце... Та невпинний час Сьогодні дзвони розбудив У всьому світі - То пам'ять з колосками йде до нас... Іде дівча, щоб... хліба попросити - Із того - 33-го - страшнішого з років - Для братиків, сестричок, мам - Іде як спогад, засторога як, Благає стоголосо і мільйонно: "Хай не повториться ніколи і ніяк..." Іде дівча - то Пам'ять до нас йде... І як той біль у серці загасити?! Не дай же, Бог, такої ще біди Ніколи і ніде не дай же, Бог, на світі!
|