Голодомор

Здригався світ, мов зболена душа,
Від слів:"Хоч крихту б хліба!
Хоч одне б зернятко..."
Та нелюд батогами шматував
За взятий колосок мале дитятко...

Кололась боляче стерня...
І вже - ні крику, ані зойку...
Лиш все міцніше затиска
Той колосок мала долонька...

Спинилось серце... Та невпинний час
Сьогодні дзвони розбудив
У всьому світі -
То пам'ять з колосками йде до нас...

Іде дівча, щоб... хліба попросити -
Із того - 33-го - страшнішого з років -
Для братиків, сестричок, мам -
Іде як спогад, засторога як,
Благає стоголосо і мільйонно:
"Хай не повториться ніколи і ніяк..."

Іде дівча - то Пам'ять до нас йде...

І як той біль у серці загасити?!
Не дай же, Бог, такої ще біди
Ніколи і ніде не дай же, Бог, на світі!