Я - Осінь

Гофровані спекою дні погасаючи, тліють.
3аспрагла вільготного подиху ветха земля,
а ти не лякайся, мій Ясене, маю затію-
вчуваєш як я проникаю тобі у гілля?
Дивись, на твоєму плечі затривожені птиці-
серцями і перами чують незриму ходу...
прийми мене й нині, як то вже бувало. Насниться
тобі у долонях моїх оболок. Я паду...
медово-густінно вливаюся в тебе - я смію!
У биндах пульсуючих вен- мироточу...Я - сон-
отой летаргійно-заждалий од втоми. Я мрію
тебе захопити у свій жовтоокий полон.
У вітроплащах заколишу тебе, закохаю.
Вдивляйся в моє гіпнотичне осердя...спочинь.
Без мене ти цвів , розвивався...без мене ти раєм
ділився з весною, зорею вмивався вночі !
Зутомленого роздягну...я - любава, я - Осінь...
Підземні мої залоскочуть тебе ручаї.
Я кожну прожилку...вуста зазолочу і босі
нехай розбігаються мавки- коханки твої.