В липневих тихих
присмерках свічею
Я відпалаю свій
недовгий вік.
Без мене друзі
сядуть за вечерю,
А я від них
застигну віддалік.
І не дочуюсь
їхніх вправних жартів,
І не відчую
єдності думок…
Невже ж і справді
спогади не варті,
Часів, коли
відносин вийде строк?
Невже ж і справді
буду тільки зрідка,
З’являтися у пам’яті
людей,
Невже в душі
навіки вгасне зірка,
І не для мене
зійде новий день
|