ВІВТОРОК | Сумна, похмура і мокра погода, Стук дощу по вікні, На дворі легенька негода, Все це, як у сні. Та це не сон — це вже реальність, Це день новий уже почавсь, Молю я Бога про одне лиш — Щоб день оцей мені удавсь. Зірвавшись із ліжка я сильно спішу, Веселий і радий — до Тебе іду. Година для мене то майже, як рік, А день такий довгий ну просто, як вік. Добрався до міста, купив я букет І в думці моїй вже є новий куплет. Дивлюсь на годинник – тепер я біжу Боюсь я спізнитись та, що вже зроблю?.. ________________________________________ || Хоча я трохи запізнився, Але тебе усе ж застав; Хоча цей день ночами снився Не все я в нім передбачав. Ішов до Тебе хитким кроком, Бігла й хиталась під мною земля, Хоч планував все крок за кроком, Щось упустив в цім плані я. Коли до Тебе підійшов, Сказав яка сильна’ любов Мене пів року як скувала, Як раз вхопила й не пускала, Як в моє серце Ти запала, Як мучусь вдень я і в ночі, Які для мене довгі дні, Як Ти мене зачарувала ... _____________________________________ ||| Зразу відповіла — «ні ,..ні ,..ні», Від тих слів я був немов в труні, Як той кого живцем хоронять, Як грішник в пеклі у вогні. Також казала «збитись з того» Говорила про наш вік, Чуть не вбила серця мого, Ледь не всох життя потік. Сумний, печальний, ледь живий, Ходив по місту хлопець молодий, Усю красу життя згубивши, Блукав я голову схиливши. Проклинав в думці весь світ, Проклинав ліси, степи і вітер в полі, За свої п’ятнадцять літ (*тоді тільки 15 стукнуло) Уперше пережив такі душевні болі. В душі бурлили почуття, Не знав як далі жити, Я втратив сенс свого буття, Що мав тоді робити?.. _____________________________________ |V Отямившись добравсь додому, Обдумав все те, що було: І те, що вдарило сильніше грому, І те, що в серденьку моїм жило. Чому жило? Живе, надіюсь буде жити, Оте кохання перше щире і палке. Воно не раз буде мене просити, Щоб випустив на волю в небо голубе. Раз волю дав йому на мить Того вівторка в місті Львові. За хмарами тоді була блакить, Але хвилини ті були чудові. Коли близь мене Ти була Я болю слів твоїх не відчував, Коли ж від мене Ти пішла, Від болю просто помирав. Але не вмер, живу й понині. Живу і «радуюсь» життю, Радію я небесній сині, Радію тому, що живу. Але без Тебе радість – горе, Тебе бракує, лиш Тебе, І смуток все щастя поборе, І зрештою уб’є мене... _____________________________________ V Але історії кінця не знаю, Не знаю чим закінчиться вона Чи на землі зазнаю раю, Чи все ж умру й піду на небеса. Та все таки я рук не опускаю, Іду вперед й уваги не звертаю На ті вівторки і тяжкі години, Не зіпсують вони жодної днини. І ви ,читачу дорогий, Не опускайте рук у час важкий, Не ждіть чудес, не ждіть везіння, Ні допомоги Провидіння. Не ждіть ви дня того красного’, Того світанку золотого, Коли все темне перейде, А щастя вас само знайде. Творіть щастя своє самі, Не бійтеся цього робити, Бо так помрете ви «німі», Немов не вміли говорити... 23год. 34хв. 05.12. 07.
|