Вівторок

Та це не сон — це вже реальність,
Це день новий уже почавсь,
Молю я Бога про одне лиш —
Щоб день оцей мені удавсь.

Зірвавшись із ліжка я сильно спішу,
Веселий і радий — до Тебе іду.
Година для мене то майже, як рік,
А день такий довгий ну просто, як вік.

Добрався до міста, купив я букет
І в думці моїй вже є новий куплет.
Дивлюсь на годинник – тепер я біжу
Боюсь я спізнитись та, що вже зроблю?..
________________________________________
||
Хоча я трохи запізнився,
Але тебе усе ж застав;
Хоча цей день ночами снився
Не все я в нім передбачав.

Ішов до Тебе хитким кроком,
Бігла й хиталась під мною земля,
Хоч планував все крок за кроком,
Щось упустив в цім плані я.

Коли до Тебе підійшов,
Сказав яка сильна’ любов
Мене пів року як скувала,
Як раз вхопила й не пускала,

Як в моє серце Ти запала,
Як мучусь вдень я і в ночі,
Які для мене довгі дні,
Як Ти мене зачарувала ...
_____________________________________

|||
Зразу відповіла — «ні ,..ні ,..ні»,
Від тих слів я був немов в труні,
Як той кого живцем хоронять,
Як грішник в пеклі у вогні.

Також казала «збитись з того»
Говорила про наш вік,
Чуть не вбила серця мого,
Ледь не всох життя потік.

Сумний, печальний, ледь живий,
Ходив по місту хлопець молодий,
Усю красу життя згубивши,
Блукав я голову схиливши.

Проклинав в думці весь світ,
Проклинав ліси, степи і вітер в полі,
За свої п’ятнадцять літ (*тоді тільки 15 стукнуло)
Уперше пережив такі душевні болі.

В душі бурлили почуття,
Не знав як далі жити,
Я втратив сенс свого буття,
Що мав тоді робити?..
_____________________________________
|V
Отямившись добравсь додому,
Обдумав все те, що було:
І те, що вдарило сильніше грому,
І те, що в серденьку моїм жило.

Чому жило? Живе, надіюсь буде жити,
Оте кохання перше щире і палке.
Воно не раз буде мене просити,
Щоб випустив на волю в небо голубе.

Раз волю дав йому на мить
Того вівторка в місті Львові.
За хмарами тоді була блакить,
Але хвилини ті були чудові.

Коли близь мене Ти була
Я болю слів твоїх не відчував,
Коли ж від мене Ти пішла,
Від болю просто помирав.

Але не вмер, живу й понині.
Живу і «радуюсь» життю,
Радію я небесній сині,
Радію тому, що живу.

Але без Тебе радість – горе,
Тебе бракує, лиш Тебе,
І смуток все щастя поборе,
І зрештою уб’є мене...
_____________________________________
V
Але історії кінця не знаю,
Не знаю чим закінчиться вона
Чи на землі зазнаю раю,
Чи все ж умру й піду на небеса.

Та все таки я рук не опускаю,
Іду вперед й уваги не звертаю
На ті вівторки і тяжкі години,
Не зіпсують вони жодної днини.

І ви ,читачу дорогий,
Не опускайте рук у час важкий,
Не ждіть чудес, не ждіть везіння,
Ні допомоги Провидіння.

Не ждіть ви дня того красного’,
Того світанку золотого,
Коли все темне перейде,
А щастя вас само знайде.

Творіть щастя своє самі,
Не бійтеся цього робити,
Бо так помрете ви «німі»,
Немов не вміли говорити...

23год. 34хв. 05.12. 07.